Ну от і цього разу побачивши пана Зеника в одвірку кнайпи, пан Стефцьо гукнув:

-- Ну як, виділи сти хто другий гол забив?

-- Ну а нє, -- відповів пан Зеник, його обличчя розтягнулось в усмішці, а на щоках навіть грав який-не-який рум’янець -- Ясне же Ігорцьо!

-- Ну або хто би мав як не він, -- закінчив пан Стефцьо, -- Сідайте тутво коло мене, я вже замовив для вас пива, знав, що ви прийдете. «Старе Місто»? Не помилився?

-- Так і є! А ви певні якесь імпортне п’єте, -- кивнув пан Зеник на гальбу темного пива перед вгодованим обличчям пана Стефця.

-- Ну не буду ж я оті сцяки пити, не знаю як в вас то виходить. Я вам такво скажу, пане Зенику, якщо вже пити пиво, то тіко чеське! – відповів пан Стефцьо урочисто піднявши свою гальбу.

-- Тіко так, пане Стефцю, тіко так! – лукаво посміхнувся пан Зеник, він ж бо знав що оте чеське пиво, як і все інше йшло з тої самої пивоварні, та ще й розбавлялося добряче, власник був його файний кумпель. Але сказати то пану Стефцю було б вкрай жорстоко, а тому чеське, то й чеське, яке йому доценту кафедри новітньої історії України до того діло?

-- А давайте но ви ліпше, пане Зенику, розкажіть мені, як там нинька на штадіоні було?

Пан Стефцьо на футбол не ходив. Він себе почував некомфортно в своєму гарнітурі на стадіоні. Та й не просто було йому вмістити свою дупенцію в отому малесенькому кріселку. Для кого вони то робили? Хіба для отих лопуцьок, шо по подіумах ходять, яких як отак в профіль поставиш, то й не побачиш зразу де цицьки, а де дупа. А ше оті всі крики, лузання насіння, недóпалки… Нє, то все було не для нього. Він любив отак си сісти в своєму зручному фотелі, взяти си файного пива, витягнути з портсигара самóкрут з якого імпортного тютюну і зафайкувати перед телевізором. Ото було його. Але головною причиною не ходіння на стадіон була така, що коли йшла гольова атака і всі зривалися з місць, то пан Стефцьо ніц не бачив за спинами передніх… Так в своєму житті і не побачив жодного гола наживо. Але то знав тілько він і нікому в тому не признавався.

-- Та як було? Та так як завше, не знаєте як то є на штадіоні? Але відки то вам знати, ви в нас завеликий пан би на стадіон іти, -- кутики губ пана Зеника сіпнулися вверх, а очі зіщулились, видивляючись реакцію пана Стефця.

-- Та шо там знати пане Зенику, -- спокійно відповів пан Стефцьо, -- як Кривбас до нас приїжджає, то на штадіоні тіко єдине вміют кричати, самі добре знаєте що, скажете нє?

-- Так, так, яснє, тіко це ми і кричали усі дев’яносто хвилин матчу, -- повів пан Зеник і сховав усмішку в пиві.

-- Ну, а видите? Шо в вас там знати? А ше питаєте, чого я на футбол не ходжу, та бо нема шо на тому штадіоні сраку відсиджувати…

Ага, ти відсидиш, подумав пан Зеник, але вголос нічого не сказав. Коли пан Стефцьо починав говорити, то йому ліпше не переч, бо доказати йому ніц не докажеш, а говорити він буде довше…

-- Ну але ви скажіт, пане Зеню, а який файний гол забив той Голодюк, но нє? – знову змінив тему пан Стефцьо, -- а от я вам скажу, будут з того хлопця люди!

-- Та шо ви пане Стефцю, та то я вам скажу, маю таку підозру росте новий Ігорко! Головне же би не вкупив Олька ніхто, зіпсуют хлопа, посадять на лавку, і на тому всьо ся скінчит. Ше досі серце за Василька Кобіна болит, спати не можу, -- відповів пан Зеник і прикурив цигарку.

-- Ну але ви не забувайте, пане Зенику, же якби не пішов Кобін, то не було би в нас Федецького і не було би тої ЛЕГЕНДИ, яку вони сотворили на пару з Ігорцьом в матчі з Галатасараєм!

-- Свята правда, пане Стефцю, свята правда! Я би казав, пане Стефцю, з тої оказії взяти ще по пиву, бо щось ми ше мало за наших хлопців пили!

-- І то правда. Ану, Ромцю, принеси но нам ще по пиву і може якого шпондера кавалок вкрай -- кликнув пан Стефцьо офіціанта.

-- А я ж то був на тому футболі, -- продовжив пан Зеник як принесли пиво, -- і скажу вам то була бомба! Оті дві хвилини з дев’яносто другої по дев’яносто четверту на стадіоні був траур! Я видів як здорові хлопи біля мене ридали як баби! Та й я вам скажу, не втримався, зронив сльозу. Але потім як забили… -- пан Зеник замріяно зупинився і подивився кудись вверх, -- я вам скажу, я в своєму житті кобіт стіко не перецілував, як хлопів за тих пару хвилин!

-- А багацько ж ви кобіт мали в тому вашому житті? – примружив око пан Стефцьо.

-- Та бодай би вас шляк трафив, пане Стефку, все шось мусите зіпсути. – образився пан Зеник і відсьорбнув пива.

-- Ну чого сти сі образили вже, то я тілько так, аби вас троха шпильнути. -- підмигнув пан Стефцьо, -- Ви мені ліпше повіште отаке - не взяв той тлунок Калітвєнцев Ігорця в збірну того разу? І де його очі? Але шо з москаля возьмеш? А чулись те же ніби Ліппі хочуть тренером зробити?

-- Ой, та ви побільше тих побрехеньок читайте, пане Стефцю, може як більше будете читати той інтернет, то людям спокій врешті буде від ваших інспекцій, не будете мали часу…

-- Та воно то може й побрехеньки, але ж файно би як було!

-- Та було б, але де там… Шоби Суркіс запросив Ліппі, то би щось таке велике мало в лісі здохнути. Не вірю я, що шось буде з нашої збірної з тим матолком…

І так ще довго вони говорили і сперечались. Пішло і третє пиво і четверте, а за ним і п’яте з шостим. Вже за північ вийшли вони з кнайпи і попрощались. Аби зустрітись знову вже після матчу збірної зі швейцарцями.