За три дні до Великодня в Чистий Четвер усенький український нарід замість того, жеби мити вікна і пастувати підлоги, сидів склавши руки і чекав поки нам врешті оберуть тренера збірної, коли вже врешті син великого (та що там великого? Обраного!!!) єврейського народу Гришка Суркіс визначиться, хто ж поведе українців на Євро 2012. А вибирати було з кого, всі претенденти як на підбір: веселий і вічно задоволений Калитвенцев, який постійно видів в грі збірної шось позитивне, як би зле та не грала, людина-лєґенда Блохін, який вивів Україну в одну четверту чемпіонату світу, обігравши по ходу таких футбольних ґрандів як Саудівська Аравія і Туніс, тренер, що не тренував вже два роки, бо має неабияку здатність нищити всі клуби в які приходить і накінець скромний Яковенко, який, щоправда відразу знявся з перегонів, куди ж там конкурувати з такими корифеями, і повів же буде далі тренував молодіжку. Бракувало в тому списку хіба що ще таких відомих особистостей як Михайличенко, Дем’яненко, Буряк і, звичайно, Сабо… Але наш наївний нарід чомусь все ще вірив, же в остатній мент, Гриша всіх здивує і витягне з рукава якого Хіддінка чи Ліппі і заживемо ми як люди. Тому і чекали всі так з нетерпінням того засідання виконавчого комітету ФФУ, чекали як якого дива в переддень Великодня. Чекали, бо то найліпше, що ми вміємо!

Той настрій наповнив і кнайпу «Під старов грушков». Від самого раня кельнер Ромцьо накрутив на радіо Львівську Хвилю і добре так вслухався, коли вже врешті щось буде відомо. Хоч і знав, що засідання почнеться лише о 12ій, а до людей вони вийдуть тіко в другій, а таки нетерплячка брала своє – може яка інформація просочиться, може скажуть про якого іншого тренера, що зайшов в Дім футболу. Може бути всяке… А хто тому радіо мішає пашталакати? Най си говорить, та й Ромцю веселіше буде столи протирати. Бо ж зраня нікого в кнайпі нема і троха є му нудно самому. Та ще й як пива пити не можна, бо піст, а руки так ся трусять з нетерплячки, же нема ні їдного шансу написати навіть яку кострубату писанку, то й взагалі нема про шо повідати… Лиш радіо і рятує.

І от коли Ромцьо вже вп’яте протер всі гальби, втретє підмів і вимив начисто підлогу, вшосте повитирав столи, понапуцовував їх так, же можна було в них як в люстро ся дивити, коли дзиґар вже показував пів на першу, а напруження виросло до такого степеня, же в задниці в Ромця виріс такий собі муторчик, який кожного разу, як по радіо закінчувалась пісня і хтось починав щось повідати, починав несамовито ся крутити і Ромцьо мусив підскакувати на кріслі, власне тоді… Нє-нє, не спішіт, по радіо так ніц і не вповіли. Певно тому, що ніякого Ліппі так ніде і не зовиділи, а повідати зайвий раз про веселуна і лєґенду якось сенсу великого нема. Але діло не в цьому. А діло було в тому, же власне в той мент рипнули двері і до кнайпи повагом зайшов пан Зеник, власне дуже вчасно аби врятувати Ромця від повного розстройства нервів, а потім стресу, а потім лікування того стресу маріхуаною, а потім від шизофренії, яка розвинулась на фоні куріння ґанджі… Не знаю чи Ромцьо був свідомий того, же пан Зеник шойно врятував го від Кульпаркова, але втішився він такому гостю дай Боже! Мав би хвіст то почав би ним мотиляти з такого щєстя. Добре же не мав, бо пан Зеник би певно не зрозумів.

-- Пане Зеню, пане Зеню, доброго здоров’ячка Вам! Як я ся тішу, же ви заскочили до мене, бо мя вже ся дурка брала тут такво їдному як палець сидіти. – закричав Ромцьо так, же пан Зеник несамохіть потягнувся руками до вух, би ловити свої барабанні перетинки. – А чулисти може які новини про нового тренера збірної?

-- Дай Боже здоров’я і тобі Ромцю, бо голосом я бачу пан Біг тя не обділив, – повів пан Зеник, а собі подумав: «не те що розумом…», -- але змовчав, хоч і взлостили троха го ті крики. – Ну і що би я по твому мав чути Ромцю? Май троха терпіння і скоро тобі скажуть же тренером став Блохін.

-- Та ну, пане Зеню, сплюньте. Не треба нам того щастя. Я все ще маю віру же до Суркіса дойде і він зорґанізує якого іноземця. Бо тіки так пане Зеню шось буде. Іноземець принаймні прийде і вибере хлопців, які того дійсно заслуговують, а не буде тягнув всяких Кравців з Алієвами до збірної. А головне не буде ся так тряс за результат в тих товариських іграх, бо буде му до сраки, же Суркіс му пальчиком помахає, а буде повільно ціленапрямлено будував свою гру.

-- Ой Ромцю Ромцю… Всьо ти правильно повідаєш, але… Молодий ти ще дуже і ше віриш в чуда… Нічого, виростеш і зобачиш же тих чуд не буває. – серйозно, повчально так, навіть можна повісти з якоюсь такою батьківською ласкою в голосі одмовив пан Зеник, аж раптом на його обличчі заграла усмішка, -- Хе-хе, ну правда пан Стефцьо ніби вже і дорослий хлоп, а такий самий як ти! Але йому то позволено, він – податківець. А в податківців, як відомо, чуда постійно ся трафляють, вони як ті коперфілди гроші нізвідки начакловують. – і обоє почали ся сміяти, а бо чого б і не посміяти з доброї людини за її спиною?

-- Ну то зле як так… -- міркував невесело Ромцьо, -- далі будемо гасали як ті вівці по полю і не знали, шо з тим бальоном робити… Бо Блохін то не є тренер, шо нє? – Ромцьо дивився на пана Зеника так ніби то був не доцент історії, а викладач футбольної тактики в інфізі, а сам Ромцьо був його студентом.

-- Та так, з нього тренер як з курки птаха – крила ніби має, а літати не вміє… Але не є гіршим за Лесика чи Калитвенцева, я би сказав, же то є гівно приблизно одного штибу… Але повім тобі же є таки їден, а нє, навіть два позитиви в Блохіні. Перший, то є то, же мав він далеко в носі Суркіса і, як ти казав, всяких там Кравців і Алієвих в команді вже певно не буде. Він буде кликав тих кого вважає за потрібне, вони правда теж можуть бути не альо, але принаймні їх буде кликав Блохін, а не Суркіс. А друге, то є то, же Блохін може так хлопів вграти, так їм засадити аж по самі гланди за перепрошенням, же вони будут як підірвані по тому полі гасали, бо будут си бояли, же як здують, то після гри їм ше більше дістанеться… Тобто якщо коротко, то я хтів повісти, же Блохін є незалежним тренером і дуже хорошим мотиватором. Але ясне же доброго мало… Слухай, а маєш може якої води мені дати? Бо шось після лєкції горло троха пересохло.

-- Ясно шо маю, заждіть хвильку, -- Ромцьо пірнув під ляду, але тут же винирнув, -- о, тримайте, то є найліпша вода, яка тіки може текти з львівських кранів, -- промовив з гордістю, -- сам набирав!

Пан Зеник не втримався щоб не усміхнутись.

-- А що, то ви просто після лєкції і в «Грушку»?

-- Та рішив ото зайти глянути, як ти на тренера нового чекаєш, -- кутики губ впевнено попрямували в напрямку вух.

-- Пане Зеню, ну не тре туво з мене лаха дерти. – Ромцьо зробив ображений писок.

-- Добре, добре, -- сміявся пан Зеник, -- та нє, якшо так на серіо, то зайшов, бо пан Стефцьо дуже просив… Видно йому теж не терпиться обсмоктати нового тренера. То й казав же забіжит сюди пообідати, бо потім буде мусив додому бігти. Пані Ганя му повіла, же як до завтра не будут помальовані вікна, то вона в суботу з нього холодець зварить. А пан Стефцьо, хоч і говорить, що то вона певно шуткує, але таки перевіряти не хоче. А ше пані Ганя в страсний тиждень всіх постити заставляє, ніц в хаті їсти не варить, то пан Стефцьо казав, же хоч тут чогось перекусить.

-- Ну то най приходить, -- заусміхався Ромцьо, -- дам му чим хробака заморити, бо ще не дай Боже втухне му бандзьох, а то вже не буде наш пан Стефцьо, нє?

-- Во власне, -- мовив пан Зеник, -- файно Ромцьо, з тобою тут весело, але я піду за столик присяду і яку ґазету почитаю, бо ше нині преси не читав.

-- А ну та звичайно, звичайно, давайте я вам тіко столик протру, -- заметушився Ромцьо.

-- Та ти ся не дьоргай, хіба я не бачу, же вони в тебе блистять всі? Певно разів зо шість вже нині витирав, -- підморгнув пан Зеник і пошкандибав до столика.

Була десь певно година друга, як до кнайпи зайшов пан Стефцьо. Та яке там зайшов? Внісся як той ураган, шо в Гамериках хати зносить, налетів як те цунамі, яке в Японії стіко шкоди наробило, підскочив до Ромця, краватка на плечі, два ґудзика розшпилені, один на шиї інший на пузі, капелюх злетів при вході, ледве не вискочив на барну ляду і задихаючись прохрипів:

-- Хтооооо?!!!

-- Доброго Вам здоров’ячка, пане Стефцю, пан Зеник казав, шо Ви заскочите перекусити, то в мене тутво вже все готове, зара тіко вареники на окріп кину і буду подавати, а поки то нарізав Вам салатика такого літнього як ви любите, з помідорів і огірочків, -- загуторив Ромцьо.

Пан Стефцьо перевалився за барну ляду і вхопив Ромця за барки. Пан Зеник, який спостерігав ту всю кумедію з-за свого столика в глибині, пирскнув зо сміху. А як можна було ся стримати. От пувічте, хто би ся стримав, коли би видів як пан Стефцьо лежить на барній ляді, го ноги балямкаються зо пів метра над підлогою, а руками він як шуліка вчепився в сорочку Ромця і трясе ним так, же в того аж шмарклі з носа починають вилітати. Я вам повім, же навіть Ромцьо би ся сміяв, якби не було му так страшно!

-- Хто тренер?! Хто тренер?! – репетував пан Стефцьо, -- ти мені або зара скажеш, або я тя вдушу, -- схопив пан Стефцьо Ромця за шию і трусив далі, а Ромцьо і радий би був відповісти, але мусів користуватись ротом йно жеби хапати ним повітря. І ту знову прийшов му на допомогу пан Зеник, вже вдруге за день. Не міг ся дивити на таке паскудство в Чистий Четвер.

-- Та пустіть го пане Стефко, -- крикнув пан Зеник з-за столу, -- ше не ясно хто тренер. Ми тутка з Ромцьом зраня радіо слухаємо, але ше ніц не повідали. Тіки десь зара має прес-конференція ся почати. Ромцьо, бідака зраня як на голках, так чекає того «судьбоносного» призначення, так би мовити, а ви ше тутво з нього душу витрушуєте.

Пан Стефцьо враз ся спинив, зіскочив на ноги, поправив си краватку, зашпилив ґудзики, пішов підняв свого капелюха, вернувся до ляди, поправив переляканому Ромцю сорочку і так ніби перепрошуючи повів:

-- Неси, Ромцю, той салатик, а ти, я ті повім так по секрету го робиш навіть ліпше ніж моя Ганя, і будемо чекали на той вердикт. – і спокійно, як ніби ніц не було, поплентався до пана Зеника.

Вже через хвилинку-другу Ромцьо, відійшовши від нападу, ніс пану Стефцю салатик з узваром, а троха пізніше і вареники, пісні, йно з картоплі і цибулі, без сметанки і навіть без шкваркок. А пан Стефцьо, видно хтівши загладити той інцидент, розхвалював кухарські здібності Ромця і так ся старав, же в Ромця на писку знову засяяла посмішка, а переляк поволі відходив в небуття. А як пан Стефцьо, вже зовсім подобрівши, закликав Ромця сісти з ними за один стіл, то Ромцьо му все простив остаточно і його серце наново заполонила любов. Та й хіба могло бути інакше? Ромцьо був добрим хлопцем, він не міг ся довго злити. Та й як тут ся злити? Хіба він сам не був весь на нервах через ту збірну? Був. А то як він мав ся злити на пана Стефця який накинувся на нього в стані афекту? А во власне.

-- Ну як? Вспокоїлися троха? – спитав пан Зеник попахкуючи Ватрою, від якої після пам’ятного матчу з Севастополем так і не зміг наново ся відмовити, не зважаючи навіть на то же пані Стася постійно крутила носом від того смороду. Пан Стефцьо власне запхав в себе остатній вареник і задоволено почав ладувати тютюном файку.

-- Та як Вам сказати, пане Зеню, -- повільно промовив пан Стефцьо, -- таким жеби зовсім спокійним то я не є, але й той біс, шо мене був вхопив маю надію вже ся не верне. – він запалив файку, вдихнув диму і повернувся до Ромця, -- ти ся Ромцю на мене не гнівай, то мене дійсно якась нечиста сила вхопила. Просто мене оте чекання до сказу доводе. Ну де то таке видано? От ви тіко вдумайтесь, наша збірна вже більше ніж пів року без тренера, а той Калитвенцев, якому кожен раз новий шанс дають, так він же нас всіх в могилу зведе з інфарктами. Як не від гри збірної, то постійними заявами, же збірна грала пречудесно! І після того всього той паразит з жидівськов мордов повідає нам після Італії, же не хоче робити поспішних висновків, же тре ше почекати, подумати, бо то є нерозумно шось робити в поспіху, і таке інше нам ліпить. Та я як то почув, та мене чуть шляк не трафив. Думаю, ах ти скотина, то курва тобі півроку мало було на роздуми? Ти ше си подумати хочеш? А потім троха ся вспокоїв і думаю собі так: ну може які переговори з ким веде, може ше домовленостей нема, може… Ай шо тут повідати? Ну заспокоїв я такво себе і рішив ше троха почекати, бо шо ше маю до роботи? І шо? І шо та зараза за місяць вигадала? Блохін? Та най би він ся ліпше в дупі колупав ніж так має думати. Хай би зробив всім таку милість, пішов до лісу, і закопав свою голову в землю, як той страус, жеби більше ніколи так не думав. Паскуда.

-- Страуси, пане Стефцю, не закопують голову в землю чи то пісок чи глину, то всьо є міф, -- озвався Ромцьо.

-- Ромцю, а Ромцю, не денервуй мене дитино, бо я шойно перед тобою ся вибачєв, але мені ж може і наново перемкнути, – гаркнув пан Стефцьо і глибоко затягнувся димом.

-- Та вспокойтесь вже, пане Стефцю, -- промовив пан Зеник, -- по-перше, то страуси таки дійсно ніде голову не ховають, а по-друге, то варто би Вам було вже троха вирости і допетрати, же поки там зверху сидить Суркіс, то ніц з тої збірної не буде. Бо він хоче то всьо контролювати і тренер має бути такий, жеби го можна було за ниточки шарпати, жеби на матч з Італією кликав Алієвих і Кравців які в Динамо на банці сидят, а в збірну як має бути ся викликают. Ну то ж просто смішно ся дивити. Блохін то є макса на шо можемо розраховувати, він хоч і тренер ніякий, але не такий контрольований. Хоча і він давно загруз в тому всьому болоті і як тре то Суркіс напевно знає де надавити. Та холєра, видите про шо ми говоримо? Ми вже навіть не говоримо про якості тренера яко тренера, бо вони завідомо відсутні, а тіко про то наскільки незалежним є той тренер від керівництва. Гидота…

-- Ви, пане Зеню, остатню надію в мені вбиваєте… Я ше всьо надіяв, же Суркіс таки кого нормального найде… Але після тотих Ваших слів… -- пан Стефцьо сидів і тіко мотав головою в різні сторони, -- а так до слова про той матч з Італією, то знаєте шо мене малий мій спитав після матчу? Він в мене, знаєте, до футбола не дуже, але тут шось захтів зі мною ся подивити. І як скінчилась та вся кумедія, то він тіки так глянув на мене і їдне питання задав. Каже, а що, тату, в товариських матчах можна тіко по дві заміни робити? І шо я мав му повідати? Та так і сказав, же можна сім, але тренеру нашому того видно не сказали.

-- Ой, пане Стефцю, то би було смішно, якби не було так гірко. В нас збірну тренують тіки ті, в яких ніде ніц не виходить, ніхто їх не хоче брати, то тре їх ото хоч в збірній приютити. А нам потім на то лайно ся дивити. Бігають як вівці один за одним і не знають де ся подіти на тому полі. Таким тренером певно і я міг би бути, а може і ліпшим.

-- То шо маємо робити, пане Зеню? Протестувати? Не ходити на стадіон? Ігнорувати матчі збірної? Бо з Блохіним то ж ліпше не буде. В нього єдиний показник хорошої гри – то вогень в очах футболістів. Там і не пахне ніякою тактикою, побудовою гри і таке інше. Там я Вам повім як буде. Захисники будуть били вперед – а може якраз попаде м’яч на когось з наших і він по воротах влупить. Ото і вся гра буде…

-- Та власне так і буде… -- прикурив нову цигарку пан Зеник, -- але Ви би пане Стефцю перше ПОЧАЛИ ходити на стадіон, а потім вже бойкот влаштовували, бо певно навіть на Карпатах жодного разу не були, -- продовжив він і гірко посміхнувся.

Ромцьо весь той час тіко сидів і слухав. Він ше ся надіяв на Ліппі і пильно вслухався, шо там повідають по радіо. Було вже десь пів на четверту, коли радіо сказало: «Новим тренером збірної України по футболу став Блохін, тренер з яким Україна поки що досягнула найвизначніших своїх результатів.» Ромцьо скис, пан Зеник іронічно посміхнувся, а пан Стефцьо встав, попрощався і пішов додому малювати вікна.