Головна » 2012 » Лютий » 7 » 11. Підсумки першого кола або знову про сумне...
22:40 11. Підсумки першого кола або знову про сумне... |
Багато часу минуло від остатньої оповідки, багато ігор зіграли Карпати, багато криків і плачу зовиділа «Стара Грушка», багацько посуду було збито, а ше більше писків… А бо шо робити, як твоя укохана команда ні холєри не грає, Ігорцьо гасає як ненормальний, тіко без бальона, Лукас путає си в своїх ногах, Олько, хлопчик наш золотий, вічно в лазареті, а Андрійко Ткачук йно пуляє по воротах і всьо мимо? А во власне, хіба гатити гальбою в стіну кнайпи і мастити колєґам писки на квасні ябка… І ви ше хтіли жеби ми то всьо записували? Повімо такво, від щирого серця – не було як! Не було ні охоти, ні чєсу, та й руки були збиті об стіни і чужі писки так же олувек втримати були не годні… Ото і вся історія. Початок сезону Карпати відверто провалили, понабирали якогось гішпанського і аргентинського зброду, які ходят по полю і по телєфону пашталакають, а як видят бальона, то тікают би він їм майтки від Ґуччі не помастив.
Кожанова не втримали, пішов гет грати за Ленінець транзитом через Юзівку. Тепер, бідака, шо не вихідні то їде до Львова, бо так му вже наше місто до душі припало, шо но! Та воно й не дивно, бо ше м не виділи такого який би пожив ві Львові два роки і не хтів би тут лишитись на все… Та ще й якщо єдина альтернатива, то Маріуполь. Шкода хлопа… Видів Бог, же хтів він ся лишити, і може й поміг би, але ся видно не насмілив, бо Донбаський край то є не його парафія, там інший "бог” і "царь” править. Кузнєцова зобідили… Не дав му наш вельмишанований Петро Петрович грошей на лікування, казав, як не підпишеш новий контракт, то будеш ся сам лікував і жив на одну зарплату, без ніяких премій. А Кузі, хоч він і не галичанин, а гонору не забракло, повів, а не пішли би ви, Петро Петрович, в сраку? Забрав манатки і тіки го виділи. Якби то тіки так, але він, зараза така мала, ше й посмів подати позов в дисциплінарний комітєт, посмів судитись з нашими Карпатами!!! І хто би міг таке подумати, нє? Ну хочеш йти з дому на вільні хліба, то йди, хто тебе тримає, але на батька руку піднімати -- де таке видано? І шо ви думаєте? Відсудив! Обібрав його милість, покровителя нашого, до нитки і лишився Петро Петрович без нападника, з дзюрами в кишені, та ше й з важкою раною на серці... А Кузя, вже не наш, з гордо піднятою головою поїхав в... Севастополь. Ну і най йому там ведеться, най ся посміхне йому вдача і сповниться врешті заповітна мрія -- викличуть в збірну. Остатнім таким, дай Боже пам’яті, якого з першої ліги до збірної покликали, то був хіба наш Стефко Юрчишин, дай му Боже здоровля, ше в далекому 79ому... Але й того Петрові Всемогутньому було видно мало. Розійшовся наш презес того сезону не на жарт! Мало му було Кажанчика і Кузі, рішив ше ся на Феді відіграти. І так то ніби всьо благородно виглядало, запропонував він Феді контракт з зарплатою захмарною, якої "ше в Карпатах ніхто не видів”, але видно чув неладне, бо взяв і ті всі переговори на приховану камеру зафільмував, ну та як він любе. І видно чуйка го не підвела, бо Федя невдячний такий, почав ся брикати, забелькотів шось про контракт з Юзівкою, каже, підписувати зара не буду... Ну Петро Петрович ся взлостив і пустив то всьо на екрани, в програму ПроКарпати, на своєму телеканалі. Так аби всенький нарід греко-католицький зовидів, яка паскуда невдячна той Артемко, як не цінить він ласки батьківської, як плює в руки, які його годують. Видно так собі кілішував, жи обрушиться гнів праведний на Артемка, той зронить сльозу і підпише всьо, шо му підсунуть. Артемко може і сплакнув, але глузду здорового не втратив, повів же може і з радістю, але ж просто не має права! Петрович ся розгнівав ше більше, гаркнув, же ПРАВО тут визначає він і лише він і зіслав Федю в дубль на спочинок. Мовляв, будеш ся випендрював, то забудеш і про футбол і про збірну і про Євро... На тім і порішили... Натомість, прийшов суперстар Ерік Олівейра, якого ніяк дочекатись не могли ше з минулої зими, але чи то в него, якісь проблєми з паперами чи може просто срачка була, але за основну команду він зіграв тіко раз -- в остатньому матчі першого кола з Динамо. І як зіграв! Так же вулицями і кам’яницями Львова почали гуляти чутки про нового месію! А ше як українською заговорив і оселедця собі вибрив, то дехто взагалі почав грішити порівняннями з батьком Степаном! Та воно й троха дивно, бо неозброєним оком видно, же Ерік більше схожий на Максима Кривоноса, тіко більш добродушний. І хоч на ту тему люд ся троха сперечав, але всі як один не могли допетрати, якої холєри було такого козака, ціле перше коло в дублі маринувати?! А потім як взнали, що Петрович му ше й зарплати не платив і Ерік може покинути славне місто Львів , то й взагалі неймовірний гвалт підняли. Слава Богу, презесу хватило клепки не наражатись на вила і коси і виплатити Еріку зарплату. Яка його муха була вкусила, шо він зарплату не платив, то хіба Господу одному відомо, але потім ше довго всі холуї Петра Петровича один на перед одного відбріхувались, шо Ерік приїхав затлустий, же йому тре було форму набрати, же він не готовий, срака-мотика... А ше як на зло, фортуна ся від нас відвернула. Як почалося з першого матчу, коли Ігорко вгатив по воротах Іллічьовця, а бальон так хитро в один слупек, в другий і назад, так і пішло від гри до гри. А потім хлопаки то навіть самі перестали вірити, же вони вміють голи забивати. Отак і плентались внизу таблиці. Врешті Кононов не витримав того встиду, повів же більше так не годен і подав у відставку. Прийшов му на заміну, молодий москалик Кучеров, який в него в підмайстрах ходив, а взагалі то все життє дітей тренував, і навіть почало му шось виходити, принаймні виграли хлопці в Металіста в кубку, а значить зберегли надію на єврокубки! Та ше й Кузя ся вернув на пару матчів і голів пару поклав. Але то всьо недовго тривало… Кузя таки виграв суд і пішов з Богом, повними грошей кишенями і чистою трудовою книжкою, а Карпати вже через дві гри влетіли дома від Шахтаря 5:0… Хоч смійся хоч плач… Але пан Зеньо з паном Стефцьом находили тому раду по іншому – пили гурівку і кляли на чому світ стоїт в першу чергу пана Димінського, а потім і кожного футболіста… Помічним воно ясно не було, але хлопам ставало легше… Багато чого трапилось і в житті наших героїв. Пана Зеника тепер знову кожного вечора можна було зовидіти за столиком в глибині кнайпи, з ліпшим кумпльом, паном Стефцьом, попиваючи пиво або які міцніші напої. Курив він тепер як швець, а зважаючи на той факт, же в доцентів львівського університету рідко коли хватає грошей на шось пристойніше за Ватру, то смерділо від нього на сто кроків у всі сторони. Смерділо так же пан Стефцьо мусив тепер кожного разу брати з собою до кнайпи свою файку, ладувати її порядним тютюном і заповнювати простір навколо себе приємним духом. То рятувало пана Стефця, але аж ніяк не пані Стасю, яка стояла при ляді, пила свій лікер і кривила напудрений носик, відвернутий в протилежну сторону від пана Зеника. Ах, яка файна вона була! Як спокусливо і водночас незалежно сиділа на високому барному кріслі, як закладала ногу на ногу демонструючи високий розріз, як високо здіймались груди, загрожучи вистрибнути з декольте з кожним її замисленим зітханням, яке розчинялось в пустоті... Так як колись, вона приходила в кнайпу, йшла до барної ляди, випивала келішок лікеру, ставала і йшла назад, залишаючи позаду себе десятки пар очей, які ще довго після того сверлили двері кнайпи, малюючи в своїй уяві неймовірні форми пані Стасі. І було лише дві різниці, дві маленькі відмінності, незначні для випадкових відвідувачів. Перша була така, же пані Стася стала ще ліпшою, хоч це й було неможливо, а друга такою, же незважаючи на всю свою неповторність вона зуміла втратити одну пару очей, які за останні декілька місяців ніразу не глянули в її сторону. Ці очі належали пану Зенику... В пана Стефця остатнім часом теж якось все пішло через сраку… Його укохана доця Мирося, яка п’ятнайцятого жовтня справляла свої двайці штири роки в Карпатах вернулася домів вся в сльозах і повіла же женячки не буде. А історія була така. Її ненаглядний Влодко, а по сумісництву ще й син начальника пана Стефця, вчинив на забаві таку авантару, же певно навіть сину самого президента би встидно не було. Хлоп ся добре причастив і зачав фліртувати з колєжанками своєї нареченої, і то ше би ніц, якби він не схопив Оксану за сраку, а, повірте, там було за шо хапати, і не почав їй на вушко пропонувати піти з ним разом в сауну. Того Мирося вже не стерпіла, зацідила хаму в пику і побігла плакати до своєї кімнати. Влодко спершу побіг за нею, але як зовидів перед собою заперті на ключ двері, то тверезо оцінив ситуацію, зрозумів же му тре десь спати і пішов в сауну з Оксаною, а потім файно її вграв, так же та верещала на пів села, а інші Миросині колєжанки закусивши губи втішали себе самі біля своїх намертво п’яних хлопів. Мирося ж весь той час прокручувала в себе в голові плани кривавої помсти, аж врешті десь вже під ранок дійшла висновку, же вони не варті, би мастити об них руки, тихенько зайшла до Оксани в кімнату, порізала на маленькі шматочки її лахи, включно з білизною, забрала її айфон і ключі від машини Влодка, зробила пару знимків, так, на всякий випадок, вийшла на вулицю, кинула айфон в мангал, де ше тліло вугілля, сіла в машину і поїхала на Львів. Пан Стефцьо, ясне діло, повністю підтримував свою доцю, але було му троха неприємно же в нього забрали секретарку і переселили в два рази менший кабінет. Але найбільша трагедія, то сталась в Ромця… Він і так ледве на себе був подібний від того неподобства, яке творили Карпати на полі – весь зблід, похудав, мав неголений писок і немите волосся. А тут ше й така біда – так виглядало, же розпадається го улюблений гурт "Мервий Півень”, або як любив він їх називати "Дохлий Когут”… Сталося то як грім з ясного неба. Раптом Місько Барбара виступив на якомусь концерті з якимись малими гівнюками з Могилянки і видав то всьо діло за «Мертвий Півень в новому складі». Іншим хлопам то, ясне діло, ся не сподобало і вони повіли пресі же Місько дістав бзіка, дружина го намовила же він мега звйозда, же Мертвий Півень то іно він і же він має діставати всі гроші і ні з ким ся не ділити. І якось так безнадійно вони то всьо повідали, так ніби ніц вже не дасть ся змінити, а Джон Сук, то взагалі говорив про розпад, як вже про шось таке шо сталося… І йно Льолікове «шанси завжди є» вселили яку не яку надію в зранене серце Ромця. Але і та надія пропала, коли через місяць хлопаки оголосили про "безстрокову творчу відпустку”. Бігме, тяжко було на нього ся дивити, стояв такво при ляді, протирав гальби і тихо так до себе промовляв: «Ех, правду бабця повідала, біда сама не приходить…» Але таки плекав надію, же всьо ше ся налагодить, бо не міг повірити же Місько може бути таким засранцем, не вірив, же хлоп через дівку може кинути своїх колєгів з якими двайцять літ їли з одної миски. То ніяк ся не вкладало в його філософію, в картину світу, яку він для себе збудував, картину світу, який руйнувався на очах. І та вся атмосфера, атмосфера безвиході і зневіри, заповнила усю кнайпу «Під Старов Грушков», просочилась у всі шпарини старих потрісканих столів, обволокла усі келішки і гальби, змішалась з міцним тютюновим димом і встала, не бажаючи забратись до дідька в навстіж розчинені вікна… Але надія, вона була. Прийшов новий тренер, галицький хлоп Влодко Шаран, повів, же всьо буде чотко, Карпати будуть грали в атакувальний футбол, будуть забивали багато голів і вигравали до холєри титулів. Карпати переїхали на новенький, шойно збудований до Євро стадіон, і хоч які би контраверсійні думки не ходили з того приводу, але, нема де правди діти, стадіон був -- перша кляса, і команда наша на ньому дивилася просто люкс. Попереду було друге коло і багато сподівань. Сподівань на ліпшу долю. Бо надія, вона завжди є. Не може все бути зле в Галицько-Волинському королівстві! |
|
|
| Всього коментарів: 1 | ||
| ||
ВОЛЮ ПАВЛИЧЕНКАМ!
Остатні оповідки
| [08.03.2012] | |
| 12. "Звьоздочка моя опромєтчіва" ... (0) | |
| [06.02.2012] | |
| 11. Підсумки першого кола або знову про сумне... (1) | |
| [22.07.2011] | |
| 10. Дива ся не стало або Блохін знову у руля (0) | |
Наше опитування
Хмаринка теґів
ШЕ МИ Є ТУТВО:
Корисні посилання
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Рекляма
Юрко і Славцьо © 2010-2024
