Сиділи якось перед Великоднем пан Стефцьо і пан Зеник в кнайпі "Під Старов Грушков" сьорбали пиво і щось воно їм не йшло... Ні в одно горло... І раптом до них дійшло! Як то так можна пиво та й в піст? Воно то може і пісне то пиво, бо ж не масне, але таки якось не пасує... А тим більше, шо вже страсний тиждень на носі, а тим більше, що п'ятниця... Так вони то всьо обміркували і якось відразу їм то пиво гидке зробилось... Рішили вони же тре якось ті свої гріхи чимось таким файним перекрити. То покликали вони Ромця і кажуть, забирай но то пиво смердюче, а неси нам ліпше писачки, яйця, віск і фарби, будемо писанки писали! Так сказали, як відрізали! А Ромцьо, що? А Ромцьо побіг, тішачись як мала дитина, бо він ж то діло дуже любить, йому їсти не давай, би писанки пописати. Великодній піст, як так чесно, то був найгірший час для Ромця, бо йому так хтілось чогось такого світлого і файного, а мусів нидіти в тій кнайпі, наливаючи всім пива і було му від того неабияк противно, бо сам він постив і пити пива не міг... А тому дуже вже він втішився, же хтось в кнайпі захтів намалювати писанку, а тим більше, же то були люди яких він дуже поважав і цінив. А та як ночами після закриття любив си так посидіти в кнайпі і пописати писанки, то й все необхідне в нього було під рукою...

Всі в кнайпі дуже ся заангажували в то дійство, зібрались навколо пана Зеника і пана Стефця і один наперед одного торочили яка би мала бути та писанка. Кожен хтів би і сам написати, але писачок був один і перші були пан Стефцьо і пан Зеник. І їдно пані Стася стояла си біля ляди, тягнула свій лікер і тіко бурмотіла си під ніс: "Але то вони вже паяци з тими традиціями, лиш би всьо на показ, лиш би всі побачили які вони справжні українці". Ну але зрештою, чого ще можна було чекати від вдови генерала? Певно так був той генерал її зацькував, же зовсім забула, як то є тішитись з простих речей... Але бурмотіла вона так недовго, бо почув то пан Зеньо, встав, гримнув кулаком по столі і повів їй таке: "Слухай Стася, та чи тебе хто до того змушує? Та чи тебе хто заставляє ті писанки писати? Та як не хочеш то стій там собі і пий свій лікер в Великодній піст, Бог тобі суддя!" Отак їй казав пан Зеньо, який ще десять хвилин тому сам пиво хляв аж за вухами тріщало... І всі навколо тіки покивали головами і повернули їх назад до писанки, а пані Стася врешті вгомонилася.

Якою має бути та писанка пан Стефцьо з паном Зеником довго не думали. Бо знали вони то відразу, тіко взяли писачок в руки. І таке враження було, же їм та думка їдночасно в голови прийшла. Вони тіко так перезирнулися, підморгнули один одному і взялися до справи. Писали по черзі, або ліпше сказати той, в кого не тряслися руки, або якшо ше ліпше, то той, в кого вони тряслися менше. Але незважаючи на всі негаразди справа просувалася доволі швидко. Починали вимальовуватись контури і вже всі навколо розуміли, що з того буде і тіко так схвально закивали головами. А потім як перший шар воску був накладений, то помандрувала писанка в жовту фарбу, таку як хутро в лева, охоронця нашого древнього граду. А потім як вже файно вона забарвилась в жовте, то почали накладати другий шар воску, руки вже тряслися менше, а писачок почав писати впевненіше і вийшло то все набагато швидше. А як закінчили, опустили писанку в зелену фарбу і лишили її там на довго, би добре так взялася зеленню. А самі між тим тіки й торочили про то, яка то має бути чарівна та писанка, така же нам їй рівня в цілому світі. А коли витягли, відчистили від воску і поставили на світло... Йой!!! Шо то було!!!! В кнайпі панувала екстаза!!! Така же навіть пані Стася прийшла глянути і навіть в неї на обличчі заграла усмішка! Та шо там говорити? То треба видіти! А тому дивіться на це диво самі!