-- Слухай, Валєра, та вгамуйся ти вже врешті і не пашталакай, вже три доби минуло, а ти ніяк вспокоїтись не можеш, -- сміявся пан Стефцьо, -- вхопив штири гола від наших хлопців, то сиди собі теперка тихо і сьорбай свій чай з самовару.

-- Та я ж ета, я ж нічого, -- усе бідкався Валєра, -- просто, якби Мартищук не начудив з тим штрафним, то може так би нічєйкою всьо і закончилось. Бо так ігра нічєйна же була…

-- Но-но, нічийна, ти тутво ше поговори, не відомо до чого договоришся, -- провадив пан Стефцьо, -- я вам, шановний наш пане Валєра, так повім, же Карпати, то як Барцельона – ви нам заб’єте стіко, скіко зможете, а ми вам скіко схочем! Проблєма тіко в тому, же хлопцям просто деколи ся не хоче, і ото перше виявляється більшим за ото друге…

-- Ну канєшна, а ми тоді, шо? Шось тіпа, ми вам заб’ємо, скільки зможемо, а ви нам скільки надо? – пробурчав пан Валєра

-- От ви врешті, пане Валєра, і докумекали фундаментальну ріжницю між Карпатами з древнього міста Лева і Зорею з Ворошиловграду, -- пан Зеник розплився в такій усмішці, що аж очі заплющилися, -- А щодо Мартищука, то повім вам, же маєте ви пеха з тими брамкажами. А як ви думали Юрко зі Станіславова, ліпший колєґа Ігорця буде грав проти свого колишнього зесполу, га? Ото ж бо й воно! Хоча слід зауважити, же першого гола Ігорцьо так вгаратав, же Юрцьо там як би й хтів, то не поміг.

-- Е, пане Зеню, маю таке вражіння, же вони по тій причині Бодька злякались ставити, думали певно же підготував декілька презентів для рідного клюбу… А ту на маєш, Юрцьо виявляється нічим не гірший! – підтримав кумпля пан Стефцьо.

-- Але то всьо байки, -- повідав далі пан Зеник, -- в суботу вам би не помогло навіть якби сам Буффон чи Ван дер Сар стояв на брамці! Бо то був день Ігорця, а всі ми добре знаємо, же як Ігорцьо си заводит то він гірше фурії, ніяка зараза го не спинит! І навіть, пане Валєра, не пробуйте там перечити, -- повернувся до Валєри пан Зеник, завваживши, же той ма інтенцію відкрити писка, -- бо то є свята істина і я би казав підняти за то гальби!

Пан Стефцьо пив з таким завзяттям аж си закашляв. А пан Зеньо як істинний колєґа почав го гатити межи плечі жеби спрямувати му те пиво в правильне горло. А як добре си відкашляв, то всунув пан Стефцьо свій знаменитий бандзьох з повротом за стіл, замовив си нове пиво і повів таке:

-- Але я, пане Зеню, не годен ніяк допетрати, шо робив отой Тіаго на полі? Отой з такою д’Артаньянською фамілією – Констація! Воно може він ше і заграє, але поки ніц не видно на холєри го до Львова притарабанили? От Кузя вийшов і на тобі маєш, два паса Ігорця – два гола Кузнєцова! А того останнього ще й межи ноги Юркові впустив...

-- Та дайте му троха часу, пане Стефцю, кажут в Румунії не зле грав, то мо і в нас заграє, а з такими хлопцями як Олько і Ігорцьо позаду, то навіть ви би певно з вашим пузом почали би голи ладувати, -- пан Зеник потягнувся рукою до писка аби заховати в неї посмішку, якби мав вуса, то то би виглядало ніби він їх пригладжує. Але вус він не мав, а все тому, же не слухав свою мамцю, яка все життє торочила, же борщ без мнєса -- то є зупа, а хлоп без вуса -- то є дупа…

-- Але Олька шкода, пане Зеню, -- пустив шпильку повз вуха пан Стефцьо, -- як не їдно то друге, то йому ледве око не вибрали, то тепер отой трафунок з ключицею. І шо то за напасть така?

-- Та й не кажіть, пане Стефку, Олькові в тому сезоні як пороблено. Але помежи тими трафунками, Олько ше й потрафляє показувати таку гру, же аж дух заперає! Знаєте, пане Стефцю, от вірю чомусь в того хлопа, вірю, же як не будуть його переслідувати ті контузії, то виросте на великого футболіста!

-- Ваші слова та Богу в вуха, пане Зеню, ваші слова та Богу в вуха. Бо я знаєте Олька дуже люблю, він мені мого сина нагадує, має такі самі великі допитливі очі! А знаєте, шо мій син вчора мені повів, як прийшов з науки?...

Але пан Зеньо вже не слухав свого кумпля і зовсім не тому, же му було неінтересно, так направду дуже любив він родину пана Стефця, і бахорів і малжонку, певно навіть більше за самого пана Стефця. Та шо там повідати, пані Ганю Зеньо взагалі вважав святою кубітою, бо хто би то ше міг терпіти отого бельбаса? І мушу вас запевнити же в жадній другій ситуації пан Зеник би си не позволив отак нахабно пускати повз вуха, шо повів синек пану Стефку. Але тут була особлива оказія. До кнайпи впевненою ходою з гордо піднятою головою і випнутими цицьками зайшла пані Стася. О, шо то була за кубіта, то вам не передати ні словами, ні пером, а навіть фломастерами. Була пані Стася молодою бездітною вдовою якогось генерала, то й мала незлу касу з емеритури свого покійного мужа. І любила такво межи рантками, манікюрами, педікюрами і фриз’єрами, заглянути си до кнайпи на келішок якого лікеру, а то й коньячку. Як заходила вона до кнайпи то раптом вщухали всі балачки про футбол, Карпати і навіть Ігорця Худоб’яка. Всі фацети як за яким сигналом одночасно повертали свої макітри і прикипали очима до її дивовижного бюсту, який постійно прагнув вирватись на волю з легко затісної блюзки. А як проходила повз, то кожен зацофаний цваньо поринав у солодкі аромати її парфюмів, але не надовго, бо вже в наступний мент забував про парфюми цілком зосередившись на ґрандіозній дупці щільно обтягнутій короткою спідницею і довгих струнких ногах на яких вигравало і виблискувало тьмяне світло кнайпи. А потім вона сідала біля барної ляди заклавши ногу на ногу і замовляла Старий Таллін і повільно пила ніжно облизуючи язиком свої повні соковиті як спілі вишні вуста. Найбільше страждав за нею пан Зеник, бо то була кубіта його мрії, він ладен був такво сидіти і споглядати її довіку. Але втіха тривала недовго, бо пані Стася допивши свій трунок лишала на ляді гроші, вдягала пальто і повільно, але впевнено виходила з кнайпи не промовивши жодного слова. А пан Зеник був надто всидливим, жеби підійти і заговорити. Хто ж то таке видів, би така пані пішла з таким матолком. Та й хто такий був пан Зеник? Доцент кафедри новітньої історії, який всьо шо може си позволити, то пару пив в кнайпі раз на тиждень?

-- А дивилисьте, пане Зеню, вчора оте їхнє класіко? Ліпшого футбола, повім вам, не видів з часу того пам’ятного матчу з Галатасараєм! – мовив пан Стефцьо закінчивши історію про свого сина. Він навіть не помітив пані Стасю, бо мав нічим не гіршу жонку з нічим не гіршими цицьками і був з того вельми задовольоний.

-- Та як же не дивився, ясне діло же дивився! -- оживився пан Зеник. -- Але то каталоньчики наваляли тотим імперіялістам! І навіть магічний Моуріньйо їм не поміг! І скажу вам по заслузі, не маєте поняття, як я ся тішу за наших братів з Каталунії! Знаєте, отако цілим єством своїм чую я якусь спорідненість між галичанами і каталонцями!

-- Та що тут чути, пане Зеню, що тут чути? Чи то мені вам, історику, повідати кіко всього нас з ними в’яже? І повім вам, же оте наше спільне прагнення свободи, ота постійна боротьба, той запал передався і нашим зесполам!

-- Но так, так, істину повідаєте, -- тіко і сказав пан Зеник.

-- Але як повертатись до футболу, то скажу вам же центр поля тоті реалісти начисто просрали, возили їх каталоньчики як малих дітей -- міркував пан Стефцьо, -- якби я ото не дай Боже був фанатом Реалу, то пішов би такво прямо до того Моуріньйо і повів йому просто в лоба же ніц в них не буде виходило і будут програвали оте їхнє класіко раз по раз поки не вкуплят си Ігорця!

-- Але дєкувати Богу, ви є фаном Карпат і таким і залишетесь аж до нового пришестя, -- одмовив пан Зеник і додав, -- на щастя Барцельони і Карпат.

-- То ви, пане Зеню, файно підмітили. А виділисте, як той кочкодан недороблений Рональдо Пепа Ґвардіолу штовхнув? Та де то таке видано, жеби футбольори на тренера руку піднімали?

-- Ну, скажу я вам там і Пеп негарно си повів. От пувічте, ну нашо бути таким вредним, шо не міг дати тій Христинці тотого бальона? Та най би си дитина бавила.

-- І то правда, але Пеп всьо їдно заслужив тіко найліпших слів. Подумайте тіко, п’ять разів поспіль виграти в Реала! А всі так чекали, же прийде Моуріньйо відродит Реал і шо? Всрався ваш Мауріньйо.

-- А знаєте, а мені ся сподобало як Мауріньйо на то всьо відреагував. Як натуральний хлоп! Не ліпив якихось бздур, же пенальті не дали, же фортуни не було чи же яйця си в хлопців чухали. А повів просто, же Барса багато ліпша і всьо. І боюсь же в Мадриді Барцельоні так легко вже не буде.

-- Ну зобачимо як воно буде, а поки, пане Зеню, пропоную підняти тоті гальби за здоров’я і відвагу наших хлопців, бо то їм си дуже знадобит в четвер в матчі з німаками.

-- Ой, пане Стефцю, ліпше то певно би і не вийшло сказати! – повів пан Зеник і підняв свою гальбу, -- і як у Львові три було мало, то теперка в Дортмунді нехай закотять їм штири, а то й п’єть!

На вулиці мела хуртовина, але в кнайпі «Під старою грушкою» було як завжди затишно і тепло, бо шо може бути ліпше як балачка файних кумплів про футбол за пивом? Ну хіба пані Стася…