-- Ой пане Стефцю, і не кажіт, то було дев’яносто з лишком хвилин оґульного мордування, -- зітхнув пан Зеник підтримуючи бідкання свого старого кумпля на гру збірної, -- а найгірше, же не видко кінця-краю тотої муки… Зимою думав, всьо кінець терпінням, прийшов Миросьо в збірну – будут з них, матолків, люде. Та й направду, збірна туткай же заграла якось так вільно, так легко… Нє, я не кажу же ніяких проблєм не було, бо були ясна справа, але скажу вам, пане Стефцю, при Миросьові я видів світло в кінці того довжелезного тунелю. Видів і вірив же до Евро 2012 хлопці того світла ся дістанут, а зараз… Ех…

-- Скинули Мирося, поставили тотего кочкодана Калітвєнцева, -- підхопив пан Стефцьо, -- і ніби якою шуфригою тунеля того залядували. Тьфу, курва, аж плакати хочеться.

-- Ой, то свята правда…, -- задумався пан Зеник, але враз усміхнувся як мала дитина котрій цукерку файну в рота запхали, -- єдине тішит, же москалі вчора на свому полі бельгійцям влетіли, і жаден Адвóкат їм не поміг.

Тут, власне, підійшов кельнер і пан Стефцьо з паном Зеником хоч-не-хоч мусіли відірватись від розмови аби замовити пива; бо, якби там погано збірна не грала, але пиво то була свята річ і його вони любили майже так само як Ігорця Худоб’яка, а то значить -- неабияк.

Кнайпа, де двоє кумплів любили перехилити зо три-штири гальби пива, називалась «Під старою грушкою». Колись, ше за бабці Австрії, коло кнайпи росла висока, крива грушка, з якої, якшо вірити переказам, збивав палкою файнющі, соковиті плоди ше сам Юзьо Реформатор, коли його мамця Марія-Тереза привозила його маленьким на фестини до Львова. Ясна справа же нині там ніякої грушки не було, але кнайпа досі гордо носила ім’я славетного дерева.

-- Але той Ракицький матолок ше той, -- продовжив розмову пан Стефцьо після того як обидва відсьорбнули по великому ковтку холодного пива, -- стіко пробігти, стіко пробігти, і так всьо спартачити… Став перед тою штрафною як вкопаний і дивиться як баран на нові ворота. А потім таке шось вчудив, в мене аж очі на лоба полізли, ліпше б він думав ніж бігав… Чи він, холєра ясна, не міг паса наліво віддати на того малого… як там його? Таку ше файну фамілію має козацьку?

-- Коноплянка, – нагадав му пан Зеник.

-- Во-во, на Коноплянку. – подякував кивком голови пан Стефцьо, шукаючи в кишені сірку аби присмалити дзигара.

-- Але, пане Стефцьо, той хоч бігає, а кацапик наш Алієв? Та той ні бігати, ні пас дати, ні вдарити доладно не міг, -- подав йому свою цигарку, аби прифайкувати, пан Зеник, -- якби не спина, чи то радше срака, Ярмоленка, яку той підставив під один з таких ударів і получився гол, то можна сказати, же цілу гру по горобцях стрілєв. Хай би він ліпше брав свій, курди, кацапський пашпорт і пердолив на мать-родіну! От скажіт, пане Стефцьо, от як нормальна, здорова людина може не видіти, же Ігорцьо в мільйон раз ліпший за того фраєра?

-- Та йой, навіть не починайте, пане Зеник, я си теж надивувати не можу, -- зітхнув пан Стефцьо і файно так, від душі затягнувся дзиґарем. -- А захист… Я так вам скажу, всцятись від такого захисту можна. І най ся не ображає Артемко, він хлопець файний, хоч і волиняка, але захисту в нас нинька не було вогулє! І якби не П’ятов (хоч воно і москаль, але гімна співав перед матчем, виділисти?), то наколотили би нам як бідним в торбу.

-- Ой, та не кажіт, пане Стефцю, певні має той Мандзюк якого кума в ФФУ, раз при любому тренеру ставлят го в основу, і не має жадного значення чи грає він в себе в зесполі, чи сидит на лавці.

Музики в кнайпі заграли файного штаєра, гості зачали таньчити, фраєри закрутили молодих пань в польці, і навіть пан Зеник зо паном Стефком на хвилинку відірвались від своєї розмови і, зачувши знайому мельодію, стали тихесенько наспівувати ї під ніс, вистукуючи при тому, мештами по підлозі, ритм. Тут один фацет, так розкрутився в танці, же не втримався на ногах, всьо його тіло подалося вперед, ноги якимось чудом запльонтались ззаду і він з розгону гепнувся животом на землю. Його пані відкинуло назад і та, пролетівши метри зо два, файно вмостилась дупцьою пану Зенику на коліна. То треба було видіти! Доцент кафедри новітньої історії України розчервонівся як рак, кобіта почала вибачатись, допомагаючи їй встати, пан Зеник рукою, замість за плечі, вхопив її за зад, та зойкнула, тепер зачав вибачатись він… Врешті, коли той рейвах троха влігся, фраєр піднявся на ноги, панянка врешті встала з пана Зеника, той знову набув свого звиклого кольору, музика далі заграла, а пан Стефцьо насміявся на рік вперед, то розмова між колєґами продовжилась.

-- Але, виділисти, прошу пана, з чого то всьо ся зачало? – спитався пан Стефцьо, і тут же ж сам відповів -- Же той туман вісімнайцятий полетів додолу точно так само, як ше одна наша калічка – Мілєвський.

-- Та навіть не кажіт, пане Стефцю, то нещєйсці пару кроків зробити по полю не може аби не впасти. Як дощ у Львові – падає і падає. І скажу вам от шо, якби каждий раз, коли Мілєвський падає на полю, мені на коліна сідала такаво молода мантелепа, то навіть я до того часу вже би сі певно вженив.

Принесли ще пива, і пан Зеник з кумплем туткай же цокнулись гальбами і присмоктались до бурштинового напою. Мова зайшла спочатку про Ігорця, потім про Карпати, про Львів, про Евро 2012.

-- Ше йм вас не питав, пане Стефцю, шо ви думаєте про тоті маскоти до Евро? – поцікавився пан Зеник.

-- Про тотих двох пуцвірків? – перепитав пан Стефцьо – Якісь вони мені здаються троха ніби вмазані, ніби якого шпака в голові мают. То льотают по полях нескошених, то під дубом вляжуться… Вар’яти одним словом. І шось ніяк не вкапую, шо то в них на голові замість волосся таке?

-- Кажіт. Нє шоб зробити з українця якого козака гонорового з оселедцем, з вусами, з шаблюкою за поясом, і для тотего пшека шось ліпше придумати, а то поробили якихось Льоліка і Боліка і тішаться тим як малі діти. А Грицько Суркіс навіть сказав, же вони перевершили його сподівання, от матолок!

-- Доречі про Грицька, а не казав я вам же він з Ліппі буде домовлятись аби той тренером збірної був? -- поглянув пан Стефцьо на пана Зеника з хитрою усмішкою, -- А видите, сидів Ліппі на матчі і дивився в усі очі на наших каліцюньок. От і хто теперка побрехеньки читає?

-- Ой, та може і сидів, може і дивився, а всьо їдно не вірю я в то, же він тренером буде. Як я вже казав – пів лісу має виздихти, а друга половина обдристатись, шоб то ся стало. Але будем виділи, може ви й праві будéте.

-- Ну, пане Зеню, -- повів пан Стефцьо вилазячи з-за столу, -- мушу м юж збиратись потроху додому, бо жінка там певні вже яйко несе. – підвівся пан Стефцьо, натягуючи на голову свого кремового капелюха.

-- Ідіт, ідіт, і передавайте від мене пані Ганусі привіта великого. Повіжте їй, же вона свята жінка шо вас стіко терпит, -- підморгнув пан Зеник і потиснув, привстаючи, протягнуту руку пана Стефця. – Зобачимося в неділеньку в церкві, і може де гру Карпат разом ся подивим. Моє шанування.

-- Зобачим, зобачим як то воно буде. Тримайтеся моцно пензля. Моє шанування.