Пан Зеник зайшовши в кнайпу повільно повів по ній поглядом. В кутку біля вікна за звичним столиком сидів похнюплений пан Стефцьо і попивав своє темне "чеське" пиво. Навколо нього було глухо як в танку. Ніхто не хтів сідати за сусідні столики, а ті що сиділи троха далі тіко час від часу зиркали на нього зневажливими поглядами і повідали своїм кумплям якісь відверто неприємні речі про пана Стефця. Надворі була середа, а в понеділок два дні до того у Кийові зачалася безстрокова акція протестів проти нового податкового кодексу.

Пан Зеник глибоко зітхнув і нехотячи поплентався до свого колєґи.

-- Моє шанування пане Стефцю, -- пробурмотів він сідаючи навпроти кумпля.

-- Та дайте ми чистий спокій, яке там шанування, гляньте, шо вони мені тутво замість пива підсунули! Стіко води туди влєли, же гірше сцяків!

Ну якщо то вже навіть пан Стефцьо помітив, то певно Ромцьо таки дійсно си постарав, подумав пан Зеник. Пан Стефцьо не був з тих хто ся дуже розбирав на пиві, але того не знав, щитав себе великим цінителем і замовляв тіко елітне!

-- Ну і чого вони на мене всі так вз’їлися? Так ніби ото я сидів просто в кабінеті Тігіпка і йому на вухо диктував отой проклєтий кодекс, а бодай би його шляк ясний трафив!

-- Доброго вам здоров’ячка, пане Зеню! – підійшов кельнер Ромцьо і демонстративно повернувся дупою до пана Стефця. – Давно щось ви, пане Зеню, до нас не заходили. Вже пару днів вас не видів.

-- Ой, Ромцю, а ти мислиш, же так багато плотят нинька доцентам, же можуть вони си дозволити отак кожного дня до кнайпи на пиво ходити?

-- Та й не кажіть пане Зеню, а як підпише президент того нового кодекса, то вже певно і кнайп не буде до яких ходити, -- зиркнув Ромцьо на пана Стефця.

-- Та шо ви, курча ляґа, заладили їдно і то саме, кодекс та й кодекс? – не витримав пан Стефцьо, -- Та на матку бозку лишіться ви вже того ровѐра. Чи думаєте я хочу, би кнайпи позакривали і я не мав де пурєдного пива випити? От пувічте мені, на холєри мені той кодекс, як не буду мати де пурєдного пива випити і з ким про футбол погуторити? – не вгавав він, -- та чи ви маєте якого Бога в серці же так всі вз’їлись на мене? Та чи я писав тотой кодекс, же ви на мене всі вовком дивитесь? – пан Стефцьо встав, сперся кулаками на зашмальцьований стіл і кричав вже на цілу кнайпу.

-- Писали то може і не ви, але хабарі то хто як не ви здирати потім буде? – стиха промовив вусатий Миросьо і відпив з гальби пива. Вони з дружиною мали зо два магазини на базарі, торгували імпортними колготками і панчохами.

-- А ви то певне думаєте же я так хочу? А думаєте зверху в мене начальство не тєгне? То, шановне панство, вина не моя, же в нас така гнила система. Та я би тіко ся тішив, якби в нас то всьо було по-людськи і я си спокійно міг жити на їдну зарплату.

-- Ну то як ви в нас такий свідомий, то шо тутка штани протираєте, пердольте на майдан.

-- Ая, а завтра випердолять мене з роботи аж загуде і вже дулю з маком вернуть колись назад і що потім буду робив? Продавав в вас в склепі колготки пане Мирку? Взяли би такого продавця?

Запала мовчанка. Пан Стефцьо всівся назад у своє крісло, вийняв з кишені портсигар і зафайкував. Навіть балакучий Ромцьо якось вмовк і замислився, проте залишився стояти біля столику пана Стефця і пана Зеника.

-- Ромцю, ну що ти тут як вкопаний стоїш, довго ше я на пиво своє буду чекав? – перервав мовчанку пан Зеник і здалося, що вся кнайпа якось так полегшено зітхнула. – Треба би було врешті випити за тих наших братів донєцкіх, як-не-як, але вже їдною ногою в плей-офі Ліги Чемпійонів.

І кнайпа знову загуділа. Піднімалися гальби, моцно цокалися одна об одну, аж пиво переливалося з їдної в другу, а з другої в третю. Ромцьо бігав від столика до столика і всюди встигав вкинути свої п’ять копійок, чи то про те як Степаненко першого гола вгатив, чи то про те як Арсенал си з Брагою зганьбив, же аж встидно дивитись було, чи про те, що Жадсон став найліпшим бомбардиром Шахтаря в єврокубках. Аж опинився знову біля столика пана Стефця і пана Зеника, вліпив гальбу темного пива перед паном Стефцьом, примружив очі і спитав:

-- А пувічте но ви мені, дорогенький мій пане Стефцю, ви ж який податківець, нє? То з цифрами троха маєте діло?

-- Ну а як? – все ще невдоволено буркнув пан Стефцьо.

-- Ну то скажіть мені, шо то має таке статись, жеби Шахтар не пройшов далі? Може таке бути?

-- Та чого ж не може – може! – посміхнувся вспокоєно пан Стефцьо і припав до гальби з неабиякою сатисфакцією помічаючи, що в цей раз Ромцьо майже не розбавив пиво водою. – Як примудряться вхопити штири гола від Браги, а Арсенал вграє Партизана, то й не вийдут.

-- То може їм такво ліпше взагалі на матч не виходити? Вліплять їм технічну поразку три до зера і все їдно будут в плей-офі? Чого будут ризикували? – випалив Ромцьо і підморгнув пану Зеню, який вдоволено оглядав знову веселу і гамірну кнайпу, раз по раз прикладаючись до гальби…

-- Та який там ризик, Ромцю… – запалився пан Стефко, – як тоті бразилійчики будут так само, як зварйовані, гасали і бальона будут так само гатили як донинька, то Брага буде рада сподні свої чимшвидше винести з Юзівки, аби не нафастриґували їм як бідним в торбу. Повідаю ти, Ромцю, же з тотими бразилійськими воґирами, Шахтар на чемпійонство зуби гострит. Бігме!

-- Але тото воно якраз і недобре… – озвався з-за сусідського столика пан Валєра. Валєра Псов був високим міцним хлопом з добрими як в собаки очима. Родом він був зі сходу, там і виріс, і в школу ходив, а потім і в університет. За совка був зразковим комсомольцем, профоргом факультету, кандидатом в партію, зразком для наслідування. А як прийшла незалежність, то щось в ньому ніби си перевернуло, і почав він читати Донцова і Міхновського, листування Стефка Бандери, історію Холодного Яру, а як їдного дня взнав, же дідо го був насправді Псом, а не Псовим, то кинув усе і шмигнув до Львова, бо не сила було йому вже терпіти увесь той скацаплений край. А ше казали навіть, же був він троха расистом, -- я, звиняюсь, мав неосторожність підслухать вашу розмову, товариство. Нє, то конєшно файно шо східняки виграють, але недобре шо там так много чорних, і то я говорю не про шахтьорів, -- він підморгнув, – якшо ви пунімаєте, шо я маю ввиду?

-- Та то ніц же чорні, аби йно не москалі – відрізав пан Зеник з лукавою посмішкою, -- А взагалі я вам повім, людоньки, же пан Валєра туткай має рацію. Радий я за Шахтар з їдного боку, а з єншого -- серце моє ся крає, і ліпше би то були вкраїнські воґири і Карпати!

-- І то правда, пане Зеню, і то правда! Я би навіть казав, же то настільки правда, же гріх за тоту правду не випити! – пан Стефцьо встав, підняв гальбу і голосно так на всеньку кнайпу, же аж фужери на барі задзеленьчали, -- Най пан Біг дасть силоньки і здоровєчка Ігорцю і Карпатам всім воріженькам намолотити купу голів, бо то є найліпша сквадра в Україні і хто так само думає, най натихмісць ся підніме і зі мнов туткай же за них вип’є!!

Заковзали стільці, попідіймались люди, а заразом і гальби з пивом. Не підвівся тілько пан Валєра – він затєто вірив, шо найкраща команда в Україні то луганська Зоря…