Пан Стефцьо самотньо сидів за своїм темним пивом і мало не плакав. Схилившись над гальбою він тіко раз по раз струшував головою так ніби намагався відкараскатись від надоїдливої оси. Отакво мотне головою і зітхне, мотне і зітхне, а більше ні пари з вуст. Сидів він тако хвилин вже може зо двадцять, але так і не торкнувся пива. Та що там пива – навіть піни не здув. В кнайпі було пусто, а ті поодинокі відвідувачі сиділи якось так тихо-тихо як ті миші, навіть перемовлялись пошепки. За барною лядою втупившись в стінку стояв Ромцьо і монотонно протирав гальби. Тобто їдну і ту саму гальбу, вона вже в нього блистіла як той діамант на до холєри каратів. Але Ромцьо того не видів, та що там говорити, він і стінки не видів в яку так уважно вдивлявся. Якби ви такво пройшлися по завсідниках кнайпи «Під старов грушков» і попитали чи виділи вони коли-небудь такого засмученого Ромця, то повірте на слово, тіки би коло віска вам покрутили і все на тому. А єднак сталось. Кнайпа тонула в якомусь такому траурному настрої і не було видно як би то її звідти витєгнути. А до того всього ше й лямпочки дві перегоріло, а та остатня то так часами блимала і в ті моменти все поринало в майже цілковитий морок. Тіко свічки на столах спасали діло. І нікому навіть на думку не спало дати Ромцьові копняка би він біг ті лямпи міняти, нє, всі добре виділи, же Ромцьо зайнятий.

Раптом рипнули двері і до кнайпи повільно зайшов пан Зеник. Не знімаючи пальта він попрямував до Ромця.

-- Ромцю, налий п’єтдесєть, бо шось мені ся так зле зробило, -- промовив він таким голосом ніби шойно дідька зовидів.

-- Та хіба тіки Вам, пане Зеню, хіба тіки вам… -- мовив Ромцьо відкладаючи до блиску напуцовану гальбу і наливаючи панові Зеню горівки, -- дати може вам чого заїсти?

-- Нє, синку, я такво саму, ліпше візьме. Але ти ту флєшку ніде далеко не ховай, я її зара заберу з собою. Ліпше наготуй ше один келішок, бо бачу же пану Стефцю то пиво ніяк в горло не лізе, -- сказав і випив.

Коли пан Зеньо підійшов з фляшкою і двома келішками до столика пан Стефцьо навіть не ворухнувся. Лише черговий раз зітхнув. Пан Зеньо сів напроти і наповнив келішки. Мовчки випили. І лише тоді пан Стефцьо жадібно приклався до свого пива попихаючи ним горівку. І то так, же випив все за одним махом.

-- Ви то виділи, -- промовив він відставляючи гальбу.

-- Ой, пане Стефцю, ліпше би не видів… -- смутно відповів пан Зеник і витягнув з кишені помняту пачку «Ватри»

-- А я й не знав що Ви знову курите, -- здивувався пан Стефцьо.

-- А я теж не знав поки не зовидів нині тоту кумедію…

-- Та і не кажіть, -- в голосі пана Стефця забриніли сльози, -- ліпше би було дуба врізати ніж на таке дивитись. Подумати тіки, вибрались, курча ляґа, в червоно-чорні кольори, поїхали в Крим би тим кацапам показати де раки зимують і що? Всрались, курва. Матолки…

-- Та власне, пане Стефцю, власне, -- хитав головою пан Зеньо, -- воно би не було так зле, якби не та червоно-чорна форма… І головне ж символічно то як мало бути. Їхали ж бо до зесполу, фани якого кацапськими стягами розмахують. А тут приїхали хлопці з Галичини, нащадки упівців і запхали їм ті москальські прапори в дупи… Як мало бути гарно… Але ж так всратись – то просто встид…

-- От-от, мені ніяк то в голові не вкладається, як можна було в червоно-чорних майках програти? Та вони би той газон зубами мали гризти лиш би виграти. А тут… І теперка, курва, певно всі ті на сході торочать як вони файно «бендер» наказали. Тьху…

-- А знаєте, повім Вам, же цілу гру було в мене таке відчуття, же зливають вони ту гру…

-- Ой, пане Зеню, ліпше не тре… Не кажіть так, бо кому тоді вірити? Якщо наші хлопці зливають матч кацапам граючи в червоно-чорній формі, то в що ще лишається вірити в тому світі? Ні, ні і ще раз ні! Просто не хочу вірити що Ігорцьо, Олько, Артемко і компанія могли би так плюнути всім в душу, -- запалився пан Стефцьо.

-- А ваша правда. Не можна навіть думати про таке… Бо щось так гидко-гидко стає на душі… -- відповів пан Зеньо і якось так замислено подивився на фляшку. – Давайте ліпше вип’ємо ніж такі думки будуть в голову лізти.

-- А давайте, -- відказав пан Стефцьо, -- зрештою давайте ліпше думати, що то такий своєрідний спад після перемоги над Шахтарем. Хлопці ся замучили і фізично і психологічно, а ще може дуже вже самовпевнені були, бо їх же тут після тої перемоги як богів возносили. То й не зчулися як всрались…

-- Знаєте, пане Стефцю, то всьо звучить так як ніби коментатор в телевізії пояснює чого збірна знов влетіла, і футболісти в нас хороші і тренер найкращий, але курва погода нині не та і ворота в суперників замаленькі… Гівна ті всі відмазки варті… Але що ж, хіба ми маємо як інакше себе втішати? Хіба ще горівкою…

І вони випили. Не цокнувшись…