Головна » 2011 » Липень » 22 » 6. Презенти на Миколая або як пан Стефцьо і пан Зеник один одному писки мастили
22:12
6. Презенти на Миколая або як пан Стефцьо і пан Зеник один одному писки мастили

Вечір… Зимовий Львів застиг в очікуванні свят… Дзиґар на Ратуші власне відбив десяту годину… Тихенько кружляют в повітрі сніжинки, під ногами, від морозу, рипит сніжок, там і сям шпацеруют слічні панєнки зі своїми кавалєрами, а між ними туда-сюда гасают малі бенькарти з радісно-рум’яними писками і білими від снігу куфайками… Десь далеко, певні аж на Кайзервальді, чути як якийсь пан, зупевні троха передчасно набравшись Різдвяного духу, на всеньку Личаківську горланить «Нині Рождество» на мельодію «Бог ся рождає»… І якшо файнесенько прислухатись, то можна навіть почути, же пан той не горланить, а дуже навіт професійно рипит ту мельодію… Хтось би навіт міг повісти, же рипит він не згірше снігу під ногами, по якому тутка й тамка шпацерують панянки з кавалєрами і гасают малі бенькарти… А якшо би той хтось поставив собі за мету послухати всеньку ту колядку до самого кінця, то певні сказав би шо пан, який ю співає, мусит спустився з Карпатських гір, бо особливо затєто в кожному приспіві робит акцент на то як файно «трембітає» тотой гуцул аби привітати мале Боже дитєтко...

І хто би міг запідозрити, же серед всієї отої, не завстидаюсь того слова, гармонії, серед усенького того ладу і спокою, посеред замерзлих в очікуванні Різдвяних празників львівських левів, в подвір’ї кнайпи «Під старою грушкою» може творити сі таке неподобство?! Хто би міг коли подумати, же за тиждень до дня святего Миколи, коли навіт, якби сказав мої цьоці шваґєр, же гріх москаля мучити перед тим як го сокиров завалити, два ліпших кумплі будут такво немилосердно писки одне одному мастили?! Певно ніхто би не міг… А от стало сі, маємо теперка то, шо маємо… А почалось то всьо ше пополудню, коли пан Зеник, зайшовши, як звично, до кнайпи, не застав свого колєґу на звичному місці…

-- Ромцю, дай ти Боже здоров’єчка! -- мовив пан Зеник, знімаючи свого мантля і струшуючи з нього сніг на підлогу, -- Як воно туткай? Бо людей, я виджу, нинька до холєри. Будеш мав для мене якого столика, бо шось не можу вгледіти я ніде пана Стефка?

-- Моє шанування, пане Зеню, -- відповів високий, з прилизаним волоссям, добрими очима і кайзерівськими вусами, кельнер, -- та Ви знаєте як то є, як йно тілько на дворі холодає, то в нас в кнайпі натихмісць Ташкєнт ся зачинає. Але для Вас то зопевні же столик ся знайде! А як нє, то зараз шмаркачів тотих коло стіни розрахую, бо їм і так, я виджу, ше зó три кєлішка тóму вже дóста було. Мусите хвильку хіба коло бару зачекати. Можу Вам за той час запропонувати якого пива?

-- Нє, Ромцю, то ше заскоро на пиво, тре перше ся зігріти. Дай мені тего твого ромашкового чаю, -- відповів пан Зеник і підморгнув, -- але вляй там добряче рому, аби пальці на ногах відійшли троха від морозу.

Ромко подав му чай з ромом і пішов до столика де куняло штири червоних писка. Пан Зеник тим часом вирішив розгледітись навколо аби може стріти яку знайому мармизу.

-- Коло Вас вільно? – почувся з-за спини солодкавий голос. З несподіванки пан Зеник зробив файний такий ковток окропу і наніц обшпарив собі всього рота.

-- Кур-р-рча л-л-ляґа! – вилаявся пан Зеник повертаючись.

-- Вибачте, але якшо тут не вільно то можна так просто і сказати! Неприпустимо вести себе так нахабно з леді! – перед ним стояла пані Стася у всій красі і пишнóті. Її очі дивилися на нього повні обурення, а свої власні, як на зло, пан Зеник не міг відвести від її розкішного бюсту.

-- Хлясь!!! – десь приблизно так описували звук від ляпасу завсідники кнайпи того вечора.

Хвилин десят по тому пан Зеник сидів з пивом за звільненим столиком і в думках кляв себе і ромашковий чай на чому світ стоїть. «Якого милого тре було тобі того чаю?! Чи ти ся дома чаю напити не міг, тлунку? Та шоб я ше коли замовив тої отрави в кнайпі!! Нігди в жицю!! Від нинька тілько пиво! А як зимно, то тре горівку з перцем пити, тýмане ти вісімнайцятий!». Власне в той самий момент коли пан Зеник в думках промовляв останнє слово, до сіней забіг захеканий пан Стефцьо. Зобачивши пана Зеника, він навіть не скинувши свого капелюха, підійшов і ввалився на стілець навпроти нього. Видно було же наразі питати, шо ся таке стрєсло було би марно, бо пан Стефцьо заледве повітря хапав ротом як викинута на берег рибина. Тому пан Зеньо вирішив зачекати і подивитись шо то далі з того буде. До їхнього столика відразу ж підійшов Ромцьо і спитав пана Стефця чи принести му, як завше, пива . Пан Стефко впевнено хитнув головою - ні. Кельнер добре знав, шо на відміну від пана Зеника, пан Стефко давно вже зарікся пити в забігайлівках шось бодай троха неалкогольне – пиво було єдиним вийнятком. Тому коли той відмовився від пива, Ромцьо, ше раз збадавши погоду на вулиці, оцінивши всі ті знаки, які безмовно (а певні навіть несвідомо) подавав йому пан Стефко, не питаючись більше ніц, пішов дістав з льодувки фляшку горівки, поставив на «срібну» тацю два кєлішки, два квашені огірочки і два кавалки хліба зі смальцьом і заніс то всьо до столу. Вже пізніше Ромцьо розказував, шо такого почуття вдячности, як на писку пана Стефка в той момент, не видів ше ніколи в своїм жицю.

Пан Стефцьо, коли взяв до рук фляшку, першим ділом, як заведено, вляв панові Зенику. Потім один за одним осушив штири кєлішка, навіть не дивлячись наперед себе, і лиш після того, налявши си п’ятий, він підвів погляд на свого, троха заскоченого побачившим, колєґу і мовив таке:

-- Я нині облазив вздовж і впоперек всенький Краківський базар, шукаючи Миколая свому малому… відморозив наніц пальці на ногах… разів десіть мене шляк трафляв від зварйовано високих цін… певно стільки ж раз я падав як платва на тому льодніску, яке пан Біг своєю волею і комунальники своєю роботою створили по цілому місту… штири рази найменше я впав коло будки Мирося…  мало не побився з ним, після того як з нервів голосно вповів на весь базар куда я думаю він би мав піти разом зі своєю будкою і своєю нерозчищеною дорогою, а він то почув… крім того я ні холєри  не мав в роті з самісінького ранку… але зараз я Вам щиро вповідаю, же то всьо до дупи не важливо, бо Я НИНІ ІГОРЦЯ ХУДОБ’ЯКА ВИДІВ!!! Видів, як во Вас зараз виджу! Най го пан Біг береже!! Будьмо!!!

І випив. Після того пан Стефцьо перехилив ше два кєлішки, не закусуючи, і врешті зняв з голови капелюх…

Вся кнайпа дивилася на нього, бо всі знали хто такий Ігорцьо і ше всі знали, що…

-- Так він же на зборах в Турції, -- першим вигукнув Валєра.

-- А я ти кажу, же видів нині Ігорця коло церкви Святої Анни на Городоцькій -- парирував пан Стефцьо, обурений такою недовірою до його слів.

-- А може то Ви якого святого вздріли коло церкви, а не Ігорця і перепутали, бо виділи сти таке богоподібне лице серед живих тілько в двох людей на всій землі: в Ігорця і в тотего мериканського Іванця Деппа? -- обізвалась при буфеті панна Юзя - дуже побожна дама років шістдесяти, яка завжди приходила до кнайпи аби помилуватисі на молодих фраєрів.

-- Я звичайно не кажу, же Ігорцьо не святий, Господи помилуй, але то був справжній матеріяльний Ігорцьо, а не якийсь дух! -- пан Стефцьо зачинав злитись.

-- Пане Стефцю, та не вигадуйте тутво всякі бздури, -- втрутився пан Зеник, і простягнув йому хліба зі смальцьом -- ліпше на возьміт закусіт си, а то, чого доброго, ше всенькі Карпати до Вас нинька колядувати прийдут вертепом, де Гурулі буде жидом перебраним, а мурин Годвін - чортом з вилами!

-- А то значить Ви мені вірите?! – обурився пан Стефцьо, витягаючи з внутрішньої кишені маринарки два кольорових папірці, -- А ще може скажете, же то не два квитки в центральну ложу на матч з ПСЖ? – обвів він авдиторію переможним поглядом, так ніби сповіщав світу радісну новину про народження Божого дитятка.

І на якийсь мент кнайпа завмерла в завороженій тиші, споглядаючи високо підняту вгору руку пана Стефця, в якій майоріли усіма кольорами веселки два омріяних і, повім вам, далеко не дешевих квитка. Але тіко якийсь мент… Першим отямився пан Зеник.

-- Ну і шо би тих два папендекеля мали вспульнего з нинішнім явленням Вам Ігорця? – повів він все ще з підозрою, але вже не так впевнено як до того, -- тіко не кажіт, же то сам Ігорцьо їх вам спрезентував!

-- Ну якби ви, пане Зеню, не були мені таким файним кумпльом, то так би вам і повів, але як так по щирості, то випали му просто з кишені, як сідав в таксувку. І жеби ви мене правильно зрозуміли, то я зовсім не хтів їх такво привласнити, а чесно біг за тією таксувкою аж до самого Університету, бо чужого, ви знаєте, мені не тре!

Кнайпою прокотився легенький смішок. І було не зовсім зрозуміло з чого люди си дерли лаха, чи то з того же всі знали який з пана Стефця спринтер, чи то з того, який з него податківець.

-- А знаєте,пане Стефцю, а я Вам вірю, -- хитро промовив пан Зеник, -- ну бо а чого би мав не вірити такому файному кумплю? Але повічте, а шо Ви плануєте з тотими квитками робити, ви ж стадіону як дідька боїтеся, -- рука повільно тягнуласі до квиточків, що лежали на столі поряд з майже допитою флєшкою, -- а малий Ваш взагалі до футболу не має ніякого інтересу, тіко то і знає, що кубітам під спідниці в тенісі заглядати, -- два пальці вже торкались омріяних клаптиків ґлянцового паперу.

-- А то на що це Ви натякаєте, -- різко висмикнув квитки пан Стефцьо, -- ліпше туво до гальби руки тєгніть. То значить як кумплю вірити, то Ігорцьо в Турції, а як в повітру запахло яков вигодов, то Ви вже ту як ту! Я може і хтів Вам такий презент перед Миколаєм зробити, але теперка – дуля з маком! Не буде Вам барабану, -- і квиточки повільно помандрували з повротом до кишені маринарки.

 -- Якщо дозволите втрутитись, -- раптом промовила пані Стася елєгантсько потягуючи лікер, -- то хотіла б зауважити, що повністю з Вами, пане Степане, погоджуюсь в Вашому рішенні. Нема чого тому хаму такі подарунки робити. Бо хіба то не він після матчу з німцями казав, що ліпше би Карпати взагалі в ту лігу Європи не виходили, цитую: «би встиду такого не робити»?

-- Во власне, я би му вогулє заказав на стадіон приходити після такого! – почувся якийсь п’яний голос з глибини кнайпи.

-- А чого то ви всі ся насіли на пана професора? – озвався Юрцьової Ганки внук, який ся вчив на історичному і власне за тиждень мав іспит в пана Зеника, -- чи то може він, не далі як вчора, казав же Ігорцьо правильно робе же в Дніпро переходить, бо там і гроші ліпші і перспектива? Чи то може таки наш шановний пан податківець таке повідав? То так він Карпати любит! Він то певні ті квитки прийде додому і в унітаз спустит!

-- І я говорю, що лучче би Ігарьок в Зарю нашу перейшов, -- вліпив свої п’єть копійок Валєра, уже міркуючи як би то йому ліпше добігти до туалету жеби там запертись і не вхопити від кого підсрачника.

Отак слово за словом, напруження росло, голоси ся піднімали все вище і вище і в один прекрасний момент події почали мінятись, як картинки в калейдоскопі. Якшо хто коли видів американські вестерни, то певні зрозуміє про шо то я. Посуда ся б’є, стільці над головами літают, «ковбої» ся тлумлят, фляшки об голови ся розвалюют і то всьо під такий веселенький акомпанемент піаніно… Батярня ше та! Власне таке сі творило в старенькому льокáлі «Під старов грушков». І головне, же ніхто би точно не міг вповісти з чого то всьо ся зачало. Хтось когось штурхнув, десь зі столу впав кєлішок з горівкою, комусь дісталось по писку і всі вже ся крутили в вирі затєтої маґулєнки.

Серед усього того рейваху гаратались і пан Зеник з паном Стефцьом. Чи то вони ся тлумили через то, шо стояли найближче одне до одного коли тота гебра ся зачала (а ше були файно підігріті попереднім ґешпрехом), чи то через то, же двоє найкраще знались і тому найбільше довіряли пуцувати свої писки власне одне одному? Того би ніхто вам не вповів.

Ясне же, як і в кожному пурєдному вестерні, хтось мусів в якийсь момент розтарабанити собою вікно і вилетіти на вулицю. Тим «першим» того вечора став такий собі потирайко Василько ґавдзюх. А закім був малий і легонький, то вилетів на подвір’я як бальон на трибуни після удару Ігорця. За ним, на превелику радість Ромця, посипалися і всі решта.

По снігу катулялись всі, а навіть панна Юзя. Ніхто вже навіть не розбирав, кого тлумит…

Та раптом в повітрі задзвеніла мельодія. Спочатку ніби так здалека, а потім все ближче і ближче… І почулись слова…

«Бог предвічний народився,

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій весь,

І утішився…»

З-за рогу появились перші делєґати тої співочої процесії. Пастушок напереді ніс звізду ясну і всі в унісон колядували.

Навіть найзатєтіші батяри застигли в нерішучості. Ніхто не вірив своїм очам. Та і як було повірити, як серед вулиці, перебрані в трьох царів зі Сходу, шпацерували Федецький, Кожанов і Чечер. Цар Ірод – Димінський, зі своїми стражами – Юрчишиним і Дедишиним, з гордо піднятими головами, йшли як на суд Божий. Пастушки – балканці Тубіч і Мілошевіч вели за собов арендованих ягняток, три ангели  - Голодюк, Ощипко і Ткачук виспівували один на перед одного «Слава Богу заспіваймо…». Були там і жид з жидівкою – Гурулі з якоюсь кобітою, яку ніхто ніколи в очі не видів, і дідько – Ґодвін. Ігорцьо був малим Ісусом в яслях, а над ним схилились Йосиф старенький – Тлумак і Марія – Констанція Тіяго. Авелар, відпустив вуса і був Вкраїнським козаком при шаблюці.

-- Добрий вечір Вашій хаті, чи дасте колядувати?

-- Ясне же колядуйте, -- Ромцьо перший спохопився, поки решта з роззявленими писками дивилисі, як барани на нові ворота.

Всі перестали лупитись і зачали підспівувати… Потому один перед одним віншували…

Врешті позаходили назад до кнайпи, попідіймали перевернуті стільці і всілись пити за здоров’я малого Ісуса.

Раптом до сіней залетіла кобіта на мітлі і всі впізнали в тій відьмочці Мар’яну Фіртку. Вона зробила коло над головами публіки, осипаючи всіх золотистим серпантином і приземлилась коло столика пана Зеника з паном Стефцьом.

-- Аби ви мені більше ніґди не чубились, -- повіла вона, підморґнула і почала, ні з того ні з сього, трусити пана Стефця за плече…

І тут пан Стефцьо прокинувся… Коло нього стояв Ромцьо. Первим ділом він озирнувся по кнайпі. Всьо навколо було як завше, тілько пан Зеник, набравшись… сміливости, стояв коло бару і мило вуркутав з паньою Стасьою. Пан Стефцьо вже, якби сказав Валєра, «чьотко» знав, шо йому робити. Він витєгнув з маринарки два квиточки, і ше раз глипнув на них. Не думаючи більше ні секунди, він підійшов до ляди і простягнув їх панові Зенику…

Переглядів: 494 | Додав: yurko_i_slavcyo | Теги: Тлумак, пан Зеник, пані Стася, Ганки Юрцьової внук, Худоб'як, Федецький, Миросьо, пан Стефцьо, Мар'яна Фіртка, Василько Ґавдзюх | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ВОЛЮ ПАВЛИЧЕНКАМ!
Наше опитування
Хто з наших героїв Вам ся найбільше подоба?
Всього відповідей: 67
Хмаринка теґів
ШЕ МИ Є ТУТВО:
Статистика

free counters
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Рекляма